Постмодерністський роман як багатопластовий культурний код (на прикладі роману У. Еко "Маятник Фуко")

Abstract

Розглядається постмодерністське світовідчування представлене у романі "Маятник Фуко" відомого італійського вченого та письменника Умберто Еко. Зазначено, що постмодерністський роман – це текст, побудований на текстах, багатопластовий культурний код, що потребує зусиль для прочитання. Наголошено, що поняттям "постмодернізм" все частіше визначають стан суспільства в цілому. Постмодернізм проголошує гасло "відкритого мистецтва", вільної взаємодії з усіма старими і новими традиціями. Це гра з цитатами, жанрами і стилями різних епох, зняття різниці між нормативним і ненормативним. Він встановлює партнерсько-ігрові відносини між читачем і автором, а гра та іронія стали невід’ємними якостями сучасної літератури. Підкреслено, що завдяки іронії роман У. Еко "Маятник Фуко" "стає одночасно і прикладом, і критикою". Іронія в даному випадку – кращий засіб доказу неспроможності претензій ренесансної моделі світосприйняття на роль нової універсальної метатеорії пізнання. Тому основний елемент світовідчування, що розкривається в романі Умберто Еко, це рівноцінність і рівнозначність усіх тимчасових вимірів – минулого, теперішнього і майбутнього. Причина всіх дискурсів про постмодернізм у кризі класичної моделі континуума, а новітні наукові відкриття та спрага духовного змушують шукати нові шляхи сприйняття часу.

The author of the article considers post-modernist mentality presented in the novel “Foucaul’s pendulum” by the famous Italian scientist and writer Umberto Eco. It is stated that a post-modernist novel is a text, which is built on the texts, has multilayer cultural code, that demands efforts for reading. It is stressed that the notion „post-modernist” very often implies a general state of the society. Post-modernism proclaims the motto of “open art”, of free cooperation with all old and traditions. This is a game with quotations, genres and styles of different epochs, removal of differences between normative and non-normative. It establishes cooperative and gaming relationship between the reader and the author, but punning and irony becomes integral features of modern literature. One of the basic ideas of the post-modernist aesthetics, according to Eco, is the intertextuality, which reveals itself in a new work in the form of the dialogical citation, parody, interpretation of familiar literary stories. One more programme thesis of the post-modernist conceptions of Eco: work has to unite problem and fun, to ground on the tradition of the literary classics and at the same time it doesn’t have to ignore the requirements and tastes of “mass culture”. Post-modernism, according to Eco’s conclusions, is the answer to modernism, which is missioned to return to the art aesthetic positions, lost by him and interest of the mass reader or viewer to it. A post-modernist novel is a text, which is based on the texts, a multilayer cultural code, which requires forces to read. The heroes of the “Foucaul’s pendulum” decode the mysterious script, feeling in a certain way how the hand of a murderer raises over them. Through the first chapters of Eco’s novel it’s necessary to get through the biting guard: overabundance of information, text eventfulness with little-known data, effect of expectation. The article underlines that due to the irony of the novel “Foucaul’s pendulum” “becomes an example and critics at the same time”. Irony in this case is the best way to prove the groundlessness of the claims of the Renaissance model of mentality onto the role of new universal metatheory of cognition. That’s way the basic element of equivalence of all temporal dimensions – of the past, present and future. The reason of all discourses about post-modernism is in the crisis of a classical model of the continuum but new scientific discoveries and thirst for spiritual enforces to search for new ways for accepting the time.