Роль і значення логіки у відроджені римського права

Abstract

Одним з малодосліджених місць в епоху Раннього та початку Високого Середньовіччя є питання ролі та значення логіки у Ренесансі римського права ХІ-ХІІ століть, та більш широко – у розвитку юриспруденції. На фоні занепаду Римської імперії виявилося, що римське право та логічні знання як духовні прояви світської античної культури погано узгоджувалися із уявленнями раннього християнства, внаслідок чого довгий час залишалися поза увагою теоретичної думки. Більш того, спадок античних греків в галузі системної розробки основ логічного мислення в інтелектуальному просторі середньовічної Європи на довгі часи був загублений, і повернувся у вигляді малої частини окремих праць Аристотеля, переведених з арабських текстів. За умов відсутності добре розвинутого інструменту логічного аналізу римське право сприймалося як величезний комплекс специфічної літератури – античних текстів, які опановувалися досить обмеженими методологічними засобами, які були представлені переважно «дисциплінами слова» та красномовства – риторикою, граматикою тощо. Обмеженість пізнавальних засобів не давала можливості повно розкрити зміст римських правових текстів, побачити та усвідомити їх як систему юридичних конструкцій. Проте, з часом поступово відбувалось переосмислення значення раціональних інструментів методології, що відбилося на зростанні інтересу до логіки давніх греків, без якої Ренесанс римського права був би не можливим. Отже, логіка як наука про основи правильного мислення стала методологічним інструментом, завдяки якому відбулося відродження римського права у ХІІ сторіччі та подальший розвиток юриспруденції.