Вплив практики Європейського суду з прав людини на правозастосовну діяльність в Україні: сучасний стан та перспективи

Abstract

У статті аналізується значення судової правотворчості для забезпечення гнучкості та стабільності правової системи в умовах відсутності чи недосконалості нормативно-правової бази. Відсутність необхідних норм у національному законодавстві створює правові прогалини, які перешкоджають ефективному правозастосуванню та ускладнюють забезпечення справедливості в судових рішеннях. У таких випадках суди виконують активну правотворчу роль, застосовуючи прецедентне право, тлумачення та аналогію для заповнення правових прогалин. На основі порівняльного аналізу автори виділяють переваги судової правотворчості, зокрема її здатність адаптувати правову систему до нових суспільних викликів, забезпечувати ефективність правозастосування та уникати правових колізій. Водночас автори зазначають, що надмірне використання правотворчої функції може призвести до правової невизначеності та суб’єктивізму в рішеннях. Це підтверджується прикладами з різних правових систем, що демонструють як успішні, так і спірні випадки судового подолання прогалин у законодавстві. Автори також звертають увагу на правові проблеми, пов’язані із застосуванням судової правотворчості в Україні, яка має змішану правову систему, та вказують на тенденцію переходу до використання прецедентного права.