Емігрантські “твори пам’яті” Ромуальда Верника

Abstract

Ностальгічний дискурс є характерною ознакою польської кресо-пограничної та еміграційної літератури ХХ століття. Трагічний досвід суспільно-політичних перетворень ХХ ст., серед іншого втрата малих вітчизн і розрив зв’язків із більш ширшим поняттям «ідеологічна батьківщина», сприяв появі якісно нової літератури, сповненої поетикою мемуарів та спогадів. Пам’ять-ностальгія стає однією з головних тематично-художніх ознак літератури пограниччя, що ілюструє появу ностальгічного дискурсу (як форми вираження), певної норми та стратегії написання літературних текстів, що мають специфічні ознаки і які можна віднайти в поезії, прозі чи есеїстиці в етнокультурній моделі художньої літератури польсько-українського пограниччя. Ностальгія – це тип вразливості, який сьогодні з’являється в літературі частіше, ніж будь-який інший, і є специфічною формою перцепції реальної дійсності та способом світосприйняття. Творення ностальгічних романів, повістей чи оповідань із потужним замісом мемуаризації часопростору пограниччя було симптоматичним намаганням збереження втраченого світу. У цьому контексті цікавим прикладом ностальгічної прози є творчість Ромуальда Верника, письменника з польсько-українського пограниччя, еміграційного діяча, історика мистецтва, політичного публіциста.