Куртуазно-лицарський дискурс у поетичному просторі Лесі Українки

Abstract

У статті розглядається куртуазно-лицарський дискурс у поетичному просторі Лесі Українки. З’ясовується своєрідність трансформації лицарсько-куртуазного дискурсу у площині творів Лесі Українки, особлива увага приділяється образу лицаря крізь призму понять «обов’язок», «честь» і «обітниця», аналізуються світовідчуття і ціннісні орієнтири лицарів епохи Середньовіччя, робиться спроба виокремити основні культурні, біографічні та символічні пласти феномену лицарства. Епоха Середньовіччя з її лицарсько-куртуазним культурним дискурсом належала до кола зацікавлень письменниці разом з античністю та раннім християнством. Леся Українка мала вичерпні знання про середньовічну культуру і лицарську літературну традицію, сюжети, мотиви й образи якої вдало трансформує вона у площину своїх творів. Леся Українка завжди була взірцем дотримання моральних цінностей, притаманних класичному лицарському кодексу честі. Її метою було донести наступним поколінням важливість виховання в людині якостей, якими були наділені лицарі Середньовіччя.