Глобальна конкуренція і політика стримування розвитку: нормативно-інституційні виміри стратегічного суперництва

Abstract

У статті пропонується теоретична інтерпретація глобальної конкуренції як процесу структурного переформатування економічних і технологічних умов розвитку через зміну режимів доступу до ресурсів, ринків і технологій, а також через формування та конкуренцію стандартів і нормативно-інституційних режимів. На цій основі здійснюється концептуальне розмежування між конкуренцією та суперництвом, яке тлумачиться як специфічний режим розгортання глобальної конкуренції за умов збереження, але стратегічного перепідпорядкування економічної взаємозалежності. Ключовим аналітичним фокусом статті є політика стримування розвитку, що концептуалізується як системний геоекономічний і нормативно-інституційний режим впливу, спрямований на формування довгострокових асиметрій розвитку, а не на ситуативну корекцію поведінки конкурента. Окрему увагу приділено співвідношенню стримування розвитку з політикою дерискінгу та політикою декаплінгу, які інтерпретуються відповідно як проміжний і граничний режими керування економічною та технологічною взаємозалежністю. У статті показано, що реалізація політики стримування розвитку відбувається через поєднання технологічних, фінансових, нормативноінституційних і поведінкових механізмів, включно з регуляторною конкуренцією та формуванням транснаціональних регуляторних режимів, які забезпечують екстериторіальний характер впливу.