Особливості функціонування системи місцевого самоврядування Латвії в умовах гібридних загроз

Abstract

У статті досліджуються особливості функціонування системи місцевого самоврядування Латвії в умовах гібридних загроз, які суттєво впливають на стійкість демократичних інституцій на локальному рівні. У період 2014 – 2024 років Латвія здійснила масштабну адміністративно-територіальну реформу, що суттєво скоротила кількість муніципальних одиниць з 119 до 43 та спрямовувалася на оптимізацію управління, зменшення фрагментації та підвищення ефективності надання публічних послуг. Однак трансформація системи місцевої влади відбувалася на тлі зростаючого впливу гібридних загроз – зокрема, дезінформації, кібератак, зовнішнього втручання у політичні процеси, маніпуляцій міжетнічними відносинами, економічного тиску та спроб підриву суспільної довіри до державних інституцій. Дослідження підкреслює, що місцеве самоврядування Латвії, хоча й модернізоване у правовому та структурному аспектах, залишається вразливим до впливів гібридної природи, які не завжди можливо ідентифікувати традиційними безпековими методами. Проблемними точками є нерівномірний розвиток кібербезпекових спроможностей на місцях, низький рівень стратегічної комунікації на муніципальному рівні, обмежені фінансові ресурси, що перешкоджають впровадженню ефективних захисних механізмів, а також соціальні та етнокультурні чинники, які можуть бути використані для політичної дестабілізації. Особливої актуальності набуває ситуація у східних регіонах країни, зокрема в Латгалії, де концентрація російськомовного населення створює додаткові ризики в умовах зовнішньої інформаційної агресії. Водночас позитивним чинником є запровадження нової редакції закону про місцеве самоврядування (з 2023 року), нових вимог до прозорості управління, а також законодавчої норми щодо обов’язкової перевірки високопосадовців муніципалітетів на предмет національної безпеки з 2025 року. У статті робиться висновок про необхідність розвитку локальної спроможності протидії гібридним загрозам через навчання місцевих чиновників, залучення громадських ініціатив, формування локальних стратегій стійкості та посилення міжінституційної співпраці. Пропонуються напрями подальших досліджень, що включають розробку типології муніципальної вразливості, аналіз ефективності існуючих превентивних механізмів, а також вивчення ролі територіальних громад у забезпеченні демократичної безпеки.